Графіті пір року

Що робити, коли їх - чотири...

***
Археоптерикси –
птахи, що свій вік віджили, –
опадають листки.
Каблуки перехожих, шини
їх втискають в асфальт.
Потім
одних бальзамують дощі,
інших – сухі кісточки
перемиває вогонь
язиком пошерхлим –
єретики –
відірвались від гілля –
як пам’ять відважної смерті
їм ладаном дим.
А завтра
вже може настати
нова епоха,
гуманна і чиста –
на листя
випаде сніг.

15.10.1998

***

Сніговійниця заметелила,
завірюшила, захурделила.
Химородниця, чародійниця –
сніг то стелиться, то аж піниться,
ніч від швидкості задихається,
вітер хльостає, вітер лається:
“Не встигаємо”, – й знову брижами
небо збурює понад хижами –
від шаленості світ хитається –
так зима за відлиги кається.

01.02.1995

Вже морозяно, хрустко, біло...
Квасять капусту
і тіло
у чобітках, теплих светрах та пальтах,
райські Гавайї, Іспанія, Мальта
зостались у мріях.
Сонце, як квочка, листочки-жовточки
ще гріє.
Куриться дим, не вмирає надія,
що завтра прокинешся знов молодим
і ловитимеш сніг.

ІІ

Хапай сачок, біжи, лови –
це ж білани, це ж білани.
Вони капусту не їдять,
але летять, летять, летять,
у всі шпаринки, комини.

ІІІ

Бутони на кахлях
розпустили пелюстки жару,
посопує чайник, сонним носиком ловить пару.
Пахне йому капустяними пампушками
і чаєм –
рік старий ще у гості
на прощання
чекаєм.

22.10.2000

***

Виплеснись, дика русалко,
із заповідного озера тиші кімнати,
нехай вітерець сплете невід
з твого волосся –
ловитимеш ним
золотого лосося
сонця.
Загадаєш собі три бажання –
про молодість, творчість, кохання
чи щось протилежне.
А ні, то кіт ночі
укотре обпатрає рибу,
побачиш хіба на світанку
крізь шибу
із хмар-скатертини
змітання луски.
Запишеш про це на прожилчастім листі
очеретом-пером,
аби пам’ятати,
що й ти була свідком зими.

28.01.2001

Великдень

Звели для Бога чотири стіни
й замкнули у них – Ти наш.
Для певності кату сказали: “Розпни
і загорни у плащ”.

Каменем вхід затулили, аби
вирватись звідти не міг.
Молили простити хрести, образи
скоєний ними гріх.

Як багряниця над містом лягла,
а дух Його в хмарах щез,
то хліб голубам покришила стара –
знала: Він вже воскрес!

30.04.2000

***

Ви кажете: таланить,
коли дорогу переходять з повними відрами.
А що, коли її перейдуть з повною,
як місяць, душею?
Ви кажете: сніг лежить,
але весна обов’язково буде.
Може, в неї відстає годинник
або зіпсувався настрій…
А що, коли ми їй допоможемо:
розбудимо бруньки теплом долонь,
а сік у деревах – музикою,
і на людях не будуть лишати авто
бризки бруду – лише сонця й сміху.
Ви кажете…
Я думаю: що Ви скажете?
Швидше ж бо, не вагайтесь.
Світ втомився, мабуть, від похмурості…
Отже?
На даху аплодує дощ й антени, здається,
уже замість трав до неба ростуть.
Погоджуйтесь.
Інакше запізниться й літо.

23. 04.1997

Стоп-кадр

Осіннє графіті розмите дощами –
сонце, як фарба, стікає на брук.
У парках із листя возведені храми
у небо підносить вогненний Дух.

16.11.2001

***

Закучерявілись дерева.
До осені коси собі відростили,
то їх фарбували, то зливами мили,
та з подувом грудня таки зрозуміли,
що лисими
бути
модніше!

19.05.2002

Читати ще:

До початку