А він не приходив

"Кожна спроба - перший крок до невдачі"

Нікому

Твій голос усміхнений
від вуха до вуха:
“Слухаю!”
Слухай, як кров циркулює по колу,
між серцем і мозком,
й переношене слово
не може саме народитись.
Запізно молитись,
робити аборт
чи інше якесь втручання.
Тому обираю мовчання
і вішаю слухавку –
слухай
свій голос.

13.02.1998

Кавуся

Kavusi

Не ворожи, бо вип’ють –
я минуща –
оближуть ложечку і покладуть на стіл.
В горняті що зостанеться?
Лиш гуща,
з коханням – цукром нерозчиненим –
навпіл.

22.10.2000

***

Кулак розтисни і випрям пальці –
навчу рахувати тебе: раз, два, три,
дивитись на сонце без страху вранці
крізь маленькі скельця дрібної роси.

Зніми зі шворки вуст цю усмішку –
вона пересохла від солі сльози –
навчу тебе бути трішки, лиш трішки
правдивим, а значить, що зовсім сумним.

Потім ти сам вже поділиш долю,
уздовж, по прямій і помножиш на два.
Якщо в остачі залишусь з тобою,
навчу додавати іще: “Ти + я”!

13.05.2000

І

а він не приходив
збиралося вже на ранок
півні відспівали
квіти зітхнули крізь сон
зірка остання
метеликом з складок фіранок
пурхнула в небо
розплющивши стулки вікон

ІІ

треба вірити
прийдеш
навіть якщо це не так
у вірі прожити легше
то в якому столітті
спинився твій бистрий літак
що не знає маршруту
до мене летить уперше

ІІІ

аромат кави вибіг за поріг
І. Калинець

він прийде
натисне на клямку дверей
хіба не чекали
і пустка холодної зали
відлунить
чекали че-ка-але
тут стільки бувало гостей
що дух ароматної кави
вибіг давно за поріг

31.05 - 2.06.2000

***

Я був той дальній подорожній,
що залишав себе у кожній.
Я пив цілунки без вагання
з єдиним тостом – за кохання!
Я знав, життя минає скоро –
сьогодні цар, а завтра – порох.
Тож біг, ішов, спішив до Тебе,
гонимий силою потреби
знайти...
А Ти чекала все, смиренна...
Смерть – найвірніша наречена.

12 - 13.10.2001

Метаморфози дерева

Шаль диму огорне оголений стан –
ронитимеш цноту лишень по листочку,
а потім в пориві піднімеш сорочку
й віддашся усім розпашілим вітрам.

Звільнившись від сорому спраглих торкань,
вже через місяць повернеш невинність –
розвіється страх і зупинеться плинність
соків, що крильця дарують брунькам...

І ти, почепивши весільну фату,
ждатимеш цвіту й округлості плоду,
а за терпіння тобі в нагороду
березень пташку вплете у косу.

10 - 11.10.2001

Старий телефон

У старого телефона боліло вухо. У старого телефона випадали зуби. Один, два, три... а четвертого нема. “Ало! Це ти, рибко?” – “Магазин “Океан” слухає...”. Ламався газовий вентиль – приїжджали пожежники. Міліція запевняла, що лихоманка – ознака нечистої совість, а “Довідка” радила: “Найкраще звернутись на Кульпарківську.” Старий телефон кашляв, хрипів, по декілька разів перепрошував – і знову склеротично плутав номери. Уночі, підперши голову, він сумно дивився в дзеркало. У старого телефона пропадав голос. У сусідів аж дзвенів сервант, як їх кликали побалакати. А над старим шукали комара, що пищить у передчутті жертви. Старий телефон просився на пенсію. “Нема тобі достойної заміни, – казали, – мобільні ж праправнуки не люблять насиджених місць”. І тільки Вона знала, що десь далеко-далеко на довгих стеблах гудків виростають дзвоники, які пахнуть поверненням Літа. І в старого телефона, коли на запиленій спині йому малювала серце, пришвидшувавсь пульс.

08 - 09.06.2002

***

У цієї фантазії надто великі очі:
вона бачить Вас дзеркалом,
у якому милуюсь своїм відображенням.
Надломлений кутик усмішки –
поправити зачіску.
Скалка льоду в зіниці –
поворот довкола осі “до побачення”.
Поспіх, поспіх – завтра ще буде завтра.
Зовсім забула:
дзеркало любить різні обличчя,
якщо воно не твоє,
не кишенькове.

21.04.2000

Покаяння

Не цнотливо сірникові
тертись об ребристі груди
коробки.
Як збагнув – вогняне волосся
аж стало дибки,
зашарівся й поник:
як покаятись, в чім покута?
Накинув чернечий каптур
і пішов у монастир
допомагати браттям
молитися за відпущення
гарячих гріхів
жаги.

22.10.2000

* * *

Шматочки сухого пергаменту – листя –
хронограф каштанопадіння з престолу.
Ти – наче той дощ, що ішов, заблудився –
і плаче над вигаслим попелом дому.

Печиво-сонце, яке зветься “Надія”,
розкришилось у пальцях зимного вітру.
Хочеш, подихом чаю тебе зігрію,
затуливши губами очі від світу.

Десь у горщиках будуть рости цитрини,
й папужка співатиме пісню про вирій...

26.09.2002

І

Ходиш задивлена в небо –
зірку шукаєш свою,
я ж, немов ангел різдвяний,
все за плечима стою.
Грію надію, радію,
як звістка яка блага,
як царіє дар приносять
з квітів, словес і вина.
Осли та воли бояться
Богині, що є в тобі.
Чекають усі Месію –
Спливають зимові дні...

ІІ

Нюшу, неначе пес, вихололі сліди –
Подоляночка була десь тут...
Зі скляночки личка довкіл
скалки її сльози.

ІІІ

У зіницях твоїх
знову буде роїтися сніг.
Уст янтарні меди
за колядки даватимеш ти.
І Христос у куті
покуштує твоєї куті.
Засіяє звізда –
знак вертепу, молитви і мзда.
Й опадати до рук
стане білий ангелячий пух.
Застели ним столи –
Хоч удвох повечеряєм…
Сни.

01 - 02.02.2002

Назарові

Зацвіту всередині квітом
біло-пребіло,
знов медвяний мій запах
поведе Тебе на манівці –
мов повітряна кулька за ниткою,
бігтимеш слідом,
із усмішкою Будди
на просвітленому лиці.

Прокинуся раптом
від струсу пилку на тичинках.
Прокинешся, жартом
пом’якшиш наш спільний удар.
Це зіткнення в місті,
де квіти купують на ринках,
і долю, і ніжність
за гроші знаходять там.

А ми – як туристи,
що втратили все на світі,
навіть зустрічей карту
забули удома, все ж
нам не страшно іти,
бо пелюстки мої зігріті
Твоїм подихом.
Близько...
Ти тільки довіри ждеш.

28.01.2001

***

Коханому – майбутньому чоловікові.
На твою честь не складатиму віршів –
пишуть про тих лишень,
хто прийшов і відходить, –
їм такий подарунок на згадку,
що постукали в серце колись.
Ти ж, кажеш, не перехожий,
Ти тут назавжди.
Вірю. Ти теж повір:
це не вірш, застереження тільки...
...................................................
будинки
для збереження форми
знищують зміст.

22.10.2000

Одруження
Товаришці О.Ф.
Заховатись за плечі
від порожнечі,
дві дужі руки – замок,
на підвіконні –
цвірчання малечі
і квіти із пелюшок.

Дерунів аромати...
Пахнуть халати
борщами й дівочим сном.
Ходить натхнення
периметром хати –
римує “любов” і ”плов”.

Тарілки – педантично,
нишком – драстично –
маршем старий Мендельсон
день починає.
І знову, вже звично,
гортаєш фотоальбом.

17.06.2002

Читати ще:

До початку