Додому
:: Про мене ::
розсилка пегасів 
Рештки
Усе повернеться...
Самогубство захопленням
Хоч із восьмого поверху вниз,
не ліфтом, а так – головою,
пірнути повз вікна й карниз
у піну снігів зимою.
Захлинутись, наповнивши рот,
від щастя заплющити очі,
нехай кажуть: в подвір`ї пілот
приземливсь, мабуть, серед ночі.
Хай лопатою штурхають вбік,
притуляють до серця вуха,
піднімають завісу повік,
во ім`я Сина й Святого Духа.
Хай кричать: самогубство! Амінь!
Скоро кожна душа пропаща...
Все ж будинку згорблена тінь –
надмогильна плита найкраща.
02.02.1997
Заварювання чаю
Окропом –
на зморщені личка листя.
Розправились, піднялися,
потягнулись за чашками і лимоном.
Сма-ко-та!
22.10.2000
Її хоку
1.
Пасма хмар – посивіле волосся –
розчісує вітер.
Гребінець-місяць заплутався в них і сховався.
2.
Губи замащені клеєм з конверта.
Востаннє торкнусь язиком – запечатаю лист.
Який ж бо гіркий поцілунок на відстані!
3.
Кава тендітна: талія кави вислизає кріз пальці.
Однак запросіть цю чорняву панянку до танцю
й подаруйте їй квітку.
4.
Коли знайомі стають друзями – вони зовсім не знайомі.
Коли друзі стають коханцями – вони майже що вороги.
Залишмося не названими людьми,
які одного разу просто зустрілися....
5.
Бабуся розмотує казку –
клубочок ниток котиться по підлозі,
немов те яйце золоте, до нірки, де мишка сидить.
6.
На хусточці, мокрій від сліз,
зав’яжи собі вузлик.
Знову прикрість яка – подивись і згадай:
ти над цим уже плакала.
17 - 18.04.2001
***
Ти проходиш крізь стіни,
не лишаючи тіней,
ти розкраюєш воду
і торкаєшся дна,
твоє тіло – нетлінне,
а серце зісподу
тримає в напрузі
міцна тятива.
Ти майже що рицар,
ти привид із замку,
ти променем світла
пронизуєш ніч,
наповнену сонцем
червоним карафку
за раз випиваєш
із хлібом сторіч.
Від погляду твого
спалахує порох
і голови тратять
тузи й королі.
Ти ж просто існуєш –
ні друг, ані ворог,
й тебе, як безсмертя,
шукають усі.
28 - 29.08.2002
***
В передпокоях сну
згорне крила свої кажанячі сумна парасоля
й, до стіни прихилившись, повисне
головою униз.
На перетинках вій лише зблисне
крапля остання дощу.
28.01.2001
***
Ти – перламутрова скойка,
з якої забрали перлину,
а хвилі не знають,
шліфують тебе без упину.
Потрапиш на берег,
знайдуть таки люди – о, горе! –
відкриють, побачать –
і викинуть знову у море.
22.10.2000
***
перерізати горло травою
сухою сухою
щоби маківка потім розквітла
на місці двобою
з собою
щоб згиналися стебла над нею
мостами хрестами
і зірка упавши зітерла
цю долю ці злами
22.10.2000
***
Глянути тобі у вічі –
запхати пальці в розетку...
19.05.2002
***
Як жучки в бурштині
завмирають думки...
19.05.2002
