Словничок однієї пристрасті
Айстри – зірки, яким на небі затісно, а на землі боляче.
Байдужість – 1). (моя) це влада над відчаєм;
2). (Твоя) це відчуття безпеки;
...>>
Спокушена віршем
Хочу повіситись,
від уяви й реальності,
та нема мотузки
в цей час під рукою,
та нема стільчика
з міцними ніжками,
та нема того,
чого нема.
А гак лоскоче напружену спину
і обіцяє бути опорою,
щоб ти змогла наблизитись до людини –
стати посередником між небом і землею.
Хочу повіситись –
хочу повісити свій тягар,
бо від нього Земля може змінити орбіту
і націлити вісь супроти нас.
Але нема на чому,
нема чим і коли –
невимовний відчай!
І я, замість вішатись,
йду писати вірші.
...>>
Графіті пір року
***
Археоптерикси –
птахи, що свій вік віджили, –
опадають листки.
Каблуки перехожих, шини
їх втискають в асфальт.
Потім
одних бальзамують дощі,
інших – сухі кісточки
перемиває вогонь
язиком пошерхлим –
єретики –
відірвались від гілля –
як пам’ять відважної смерті
їм ладаном дим.
А завтра
вже може настати
нова епоха,
гуманна і чиста –
на листя
випаде сніг.
...>>
А він не приходив
Нікому
...>>
Рештки
Самогубство захопленням
Хоч із восьмого поверху вниз,
не ліфтом, а так – головою,
пірнути повз вікна й карниз
у піну снігів зимою.
Захлинутись, наповнивши рот,
від щастя заплющити очі,
нехай кажуть: в подвір`ї пілот
приземливсь, мабуть, серед ночі.
Хай лопатою штурхають вбік,
притуляють до серця вуха,
піднімають завісу повік,
во ім`я Сина й Святого Духа.
Хай кричать: самогубство! Амінь!
Скоро кожна душа пропаща...
Все ж будинку згорблена тінь –
надмогильна плита найкраща.
...>>
Секрети поетичної творчості в трактуванні Івана Франка: сучасне сприйняття
Рубіж століть до певної міри провокує чи то й вимагає перелому в науковому світогляді. Зміна кута зору, підготовлена дослідженнями впродовж тривалого часу, полягає у з’яві переважно низки вагомих відкриттів. Відкривається або справді нове, або, так би мовити, добре забуте старе, точніше, колись не визнане через часове невігластво, непідготовленість і стереотипи, як от «такого не може бути», «це занадто просто» й т. п. Якщо спроектувати структуру творчого акту індивіда на творчий процес як такий, що здійснюється завдяки сумарним розумовим зусиллям тих же індивідів та історично означується як розвиток науки, то можна припустити: кінець одного століття і початок іншого – це поріг, який розділяє накопичення знань, формулювання завдань та інсайт, перевірку його результатів. Однак при цьому не слід забувати, що сто років – не термін, у який мають вкластися науковці з своїми вигуками «еврика!», а найчастіше мікроперіод в епосі справді великих звершень. Бо кожне осяяння з віддаленням від нього здебільшого меркне: є передвісником, іскрою масштабнішого інсайту.
...>>
До початку
